Пеpеспіть з цим, якщо зможете заcнути Монолог… Я і вiйськовий. Донецька область. Вчоpа. Я – мовчу. Він – говоpить. “Найстpашніше те, що…”

Новини

Переспіть з цим, якщо зможете заснути

Монолог…

Я і військовий. Донецька область. Вчора.

Я – мовчу. Він – говорить.

“Найстрашніше те, що нас почали забувати (затяжка цигарки, пауза).

Що казати вже про якихось там депутатів, якщо куму написав, а він відповів через 4 дні – написав “Був зайнятий, що ти хотів?” (затяжка, пауза).

Я розумію це б я йому написав – був зайнятий – рятував з під обстрілу побратима. (затяжка, довга пауза)

Мене ось на три доби відпустили додому. Дружину не бачив півроку. Так ось її “майже подруга”, напарниця (пауза) – погодилась за тисячу гривень вийти за неї на роботу.

Тобто моє життя коштує 1000 гривень? (друга цигарка, вся куриться мовчки).
Як мені з цим жити, а тим паче їх захищати? Навіщо? ”

Розмова тривала майже півгодини в нас. Ми були лише вдвох. Я, навіть, не знаю як його звати. Це взагалі не важливо. Взагалі.

Я півгодини просто мовчала. І міцно тримала за руку.

Вчора вночі розповіла все це подрузі, мамі солдата.

А вона сказала : “Таня, це нікому вже не цікаво. Ніхто не прочитає твій допис. Не треба його писати. Переспи з цими думками – і попусте.”

Не попустило. Відчай…

Я хочу просто щоб кожен зрозумів – якщо хлопці і дівчата зламаються – Буча нам всім буде квіточками…

Просто знайте це.

Все. Крапка.

Тетяна Лукіна.

Християнська служба порятунку