Побратими вважали мертвим, дружина готувалась до похорону: історія розвідника, який три дні повз на позиції

Новини

Розвідник ГУР повернувся з мінного поля посеред ворожих позицій.

Боєць спецпідрозділу ГУР МО “Артан” з позивним “Х**ол” у жовтні цього року під час однієї з операцій на Куп’янському напрямку опинився в тилу росіян, у лісі, просто посеред ворожих позицій. Сам, без їжі, води, годинника й компаса. Лише автомат, два магазини набоїв, ніж та ікона. І окремо – одна куля для себе. Попри складнощі він вижив і за три дні вийшов на позиції українських військових.

Історію про розвідника опублікувала “Українська правда”.

Повноцінно йти він не міг – це означало б неминучу смерть. Тільки дуже повільно повзти, щільно притиснувшись до землі – щоб вороги не помітили рух. Повз він три дні та дві ночі.

Побратими вже вирішили, що “Х**ол” загинув, та присяглися помститися за нього. Дружина замовила місце на кладовищі..

“Якби в людини було дев’ять життів, то за цю свою подорож я усі дев’ять і використав”, – каже “Х**ол”.

Розвідник ГУР до 2019 року займався супроводом танкерів. Команда долучалася до екіпажу в момент, коли вони збиралися входити до піратонебезпечних зон. Африку “Х**ол” обійшов двічі. Були і Малайзія, Мадагаскар, Канарські острови, Шрі-Ланка.

Перший місяць повномасштабної війни він допомагав логістикою друзям у Києві. А коли формувався підрозділ, став одним із тих, хто прийшов до “Артану” на самому початку.

Розвідник був в Енергодарі, Харкові та Бахмуті. Заходив і на острів Зміїний – був серед тих, хто його утримує після звільнення.

Куп’янськ, де трапилася історія

“Кракену” (спецпідрозділ ГУР – ред.) потрібна була допомога, і керівництво вирішило, що підрозділ “Артан”, закінчивши операцію на морі, може приєднатися до них.

“Я зібрав взвод – 28 чоловік. Ми доотримали зброю, прилади нічного бачення, всю екіпіровку і рушили. Ми повинні були замінити їх на шести позиціях, і для цього мені було достатньо 28 чоловік. Зранку, як тільки розвиднілося, пішов процес. Бій був трохи інтенсивніший, ніж зазвичай”, – пригадує розвідник.

Боєць спецпідрозділу ГУР з позивним

Вже до вечора того дня з 28 осіб на позиціях довелось замінити 21: двоє загинули, вісім поранені і одинадцять – контужені.

З початкового складу взводу залишився “Х**ол” і шість людей “Марса” – одного зі спецпризначенців.

Вдень “Марс” зміг взяти кілька ворогів у полон. Після нічної зачистки позицій окупантів “Х**ол” взяв полонених і двох бійців із групи “Марса”, щоб піти назустріч резерву.

“Вийшло так, що всі наші прилади нічного бачення та тепловізори вже підсіли. Наші дрони пішли на дозарядку – тобто зверху теж пташок не було. Ну і ми втрьох теж трохи вижаті лимончики… Десь на розвилці полонені падають, ми їх піднімаємо, збираємо докупи. Серед них є і поранені, ми їм надаємо допомогу. Повільно йдемо. Я перший. Позаду мене шестеро полонених. І замикають Невський та Львовський (бійці “Марса” – ред.). Йдемо і не знаємо, що на розвилці збились і рухаємось не прямо, а в бік ворожих позицій. Ми пройшли десь метрів 700. Нам назустріч із посадки виходять троє. Ми йдемо тихо. Я мовчу, і мої бійці мовчать, а полонені між собою клекочуть на своїй рідній мові. І ті троє говорять: “Пароль!”. І тут я розумію, що це противник! Кричу в радіостанцію “Контакт!” і відкриваю вогонь на ураження цих трьох осіб”, – розповів розвідник.

У росіян там був спостережний пункт. Почався бій. Окупанти почали закидати їх гранатами. І перебили полонених, що стояли посередині.

“Я тільки почав відходити, як до них (росіян – ред.) підійшла допомога. Мене почали засипати ручними гранатами, і я пішов вглиб на ту відстань, куди вони не могли докинути. Відійшов десь метрів на 50, але мене дістали ВОГом (осколковим боєприпасом з підствольного гранатомету – ред.). Поруч – розрив, і я втратив свідомість. Тільки зараз я розумію, що до мене тоді ніхто не прийшов, бо я був на мінному полі”, – розповідає боєць.

Вранці “Х**ол” прийшов до тями від вибухів.

“Я розумію, що в мене три варіанти. Здаватися в полон, залишатися тут чи виходити. І я пішов на вихід. Взяв із собою я два магазини, турнікет, ножик та ікону свою забрав – більше нічого. Турнікет брав з таких міркувань: якщо буде одне поранення в кінцівку, то я його накладу. А якщо вже друге, то буду знімати та стікати кров’ю, бо я думав, що не виживу. І ще один патрон для себе – про всяк випадок…. Мене ворожий дрон почав вести. І я його знаками питаю: в який бік мені йти? Він мені махає крилом – вказує напрямок. Ага, значить, треба в протилежний”, – пригадує військовий.

Коли дрон трохи відійшов, розвідник заповз під кущ та накрив себе листям. Так він долежав до сутінків. Потім продовжив рух. Перейшов через польову дорогу, а потім довелося повзти. “Х**ол” повз три дні та дві ночі.

“За цей час я проповз на пузі, не піднімаючись, приблизно три з половиною кілометри. Треба подякувати екіпіровці американській – вона дуже допомогла. По дорозі нарвався на снайпера. Почав швидко повзти, тіло нагрілось, і він зміг побачити мене в прилад. До речі, це не обов’язково був ворожий снайпер, міг бути й наш. В мене над головою просвистіла куля. Я зупинився і буквально в метрі від мене зайшла ще одна”.

Води та їжі у бійця не було. На другий день пішли дощі, тумани – вже ніяких орієнтирів.

“Коли треба було трохи поспати, то я облаштовував собі місце в траві, де сухіше, підстеляв під себе хмиз, який міг наламати. Вже після другої ночі я розумів, що втрачаю сили, що час в мене обмежений. У мене навіть галюцинації розпочалися: я повз і “розмовляв” з дружиною. Вже тоді розумів, що марю. Я втратив напрям, просто збився і не розумів, куди рухаюсь. У такі моменти починається якась переоцінка всього, розумієш, що усе матеріальне нічого не варте. Дуже багато думав про другу дружину, з якою ми побралися 2019 року. Згадував своїх дітей. Думав, що ще безліч незакінчених справ. Був такий ще один момент, коли вже в мене всі аргументи, щоб повзти, закінчувалися. Я подумав: ні х*ра собі – це я своє життя віддам тут в землі? Я краще доповзу туди, і якщо там вороги, то я просто ще когось із собою заберу”, – пригадує розвідник.

В якийсь момент “Х**ол” дістався до ворожих позицій – він був настільки близько, що чув усі їхні розмови. Але нарешті йому вдалося пробратися між їхніми двома позиціями.

“Було тяжко – там ділянка лише в 12 метрів, то я її проходив години чотири, адже намагався не видати себе жодним рухом, щоб не бути поміченим і щоб не зреагували прилади. Дістався околиць села Іванівка, там кладовище і окопи. Знайшов пів пляшки з водою. Вже там, на кладовищі, після довгого повзання я підвівся на ноги та пішов потроху. Коли піднявся, зрозумів, що ходити розучився. А навколо ще триває бій, працюють кулемети, міномети. Аж ось побачив військові позиції. Придивився: а там хлопці у “пікселі”, наші! Я кинув автомат, підняв руки й кажу: “Хлопці, я без зброї, йду до вас, свої!”.

Зрештою “Х**ол” вийшов до позицій ЗСУ, де міномети стояли. Його довезли до найближчого блокпоста. Там він пояснив: пароля не знаю, документів не маю, мій позивний “Х**ол”, мені потрібен зв’язок із комендантом Куп’янського гарнізону.

Його привезли до пункту управління. Відновлюватися потім було непросто.

Бійці “Марса​​” – Невський і Львовський, що були з ним, змогли вийти. З пораненням, з контузією, але живі.

Дружина замовила місце на кладовищі

“Моя нинішня дружина – це моє перше кохання. Ми зустрічалися, коли їй було 15, а мені 16. Але молоді були, одне одного не зрозуміли якось і розійшлися. Я пішов служити, опинився в Одесі, вона поїхала вчитися в інститут і потрапила до Києва. І вийшло, що у мене сім’я в Одесі вже 13 років, у неї сім’я в Києві – 17 років. Ми практично не спілкувалися. Але потім вона розлучилася, я розлучився. Коли я йшов у свій останній рейс, вона мене проводжала, і весь рейс ми постійно спілкувалися. Тоді й стало зрозуміло, що ми будемо разом. 2019-го ми одружилися”.

“Х**ол” довго не виходив на зв’язок. До його дружини приїхали додому і сказали, що 99% впевнені, що він загинув.  Сказали, що ведуть переговори, щоб обміняти тіло.

“Тож дружина місце на кладовищі замовила, свічки заготувала. І коли я дістався до поста, живий, хтось кричить: “Дайте телефон, він дружину набере, вона ж там з розуму сходить!”. Нарешті хтось її набрав. І далі я пам’ятаю дослівно. Я взяв слухавку і сказав їй: Вибач, що я так довго до тебе повз”, – пригадує військовий.