Подвиг, який тримали у таємниці: спецпризначенці ГУР місяць працювали в тилу ворога і зривали наступи

Новини

Спецпризначенці ГУР весь час працювали в тіні і про їхню роботу знали одиниці, але їхні дії, буквально, підірвали ворога зсередини.

Коли ворожі колони сунули з півночі у бік столиці, а на злітно-посадковій смузі Гостомеля висаджувався перший російський десант – довкола їх вже були готові зустріти. Зокрема і спецпризначенці ГУР, завдання яких було бути тінню ворога. Непомітними, але смертельно небезпечними. Рік тому все це було під грифом «секретно», йдеться в ТСН.

Спецпризначенець батальйону «Шаман», який створили на початку повномасштабного вторгнення, вперше розказує про свою роботу на камеру. “23 лютого вночі я вже був готовий, я вже був екіпірований, ми вже чекали. Мені зателефонували і сказали, що завтра почнеться і наказали прибути на базу. 24 лютого, коли почалися масові удари, наш підрозділ висунувся в північно-західному напрямку для відбиття десанту російського”, – розповідає «Шаман».

У складі невеликих груп розвідки, доки Збройні сили зустрічали ворога у містах і селах довкола Києва, він йшов у тил росіян, щоб підірвати їхні колони зсередини. “Мої задачі були – виявлення спостереження і коригування, а також передача інформації для наших груп для знищення цих колон”, – пригадує спецпризначенець.

За кілька днів «Шаману» у підмогу прибув іноземний легіон Головного управління розвідки. Він сформувався на початку березня, коли до України надходили тисячі листів з усього світу, одним із них був грузин на позивний «Вікінг». Військовим він став після того, як Росія вдерлась до Грузію 2008, та війна для нього змінила все. “Мені було тоді 12. Я ніколи не хотів бути військовим, але після тієї війни мені стало ясно, що тільки-но я закінчу школу, піду на військову службу. Я був 4 роки у грузинському війську, я закінчив офіцерську школу піхоти, потім два роки я провів в Афганістані, як секьюріті американських ВІПів. А от війна в якій я беру участь – це вперше”, – розповідає він.

«Вікінг» знає 6 мов, зокрема, російську, але не говорить нею принципово, почав вчити українську. “Коли бачиш ворога, треба казати їб*** хлопці. Будь ласка. Паляниця”, – перераховую вивчені слова грузин.

В легіоні іноземців говорить переважно англійською, у складі і американці, і британці, і бразилійці, і колумбійці. «Вікінг» каже, що на знайомство часу не було, всі просто працювали, як один механізм, щоб допомогти українцям знищити ворога спершу в Мощуні, а потім – в Ірпені. “Наші позиції були поблизу цього мосту, на околицях Ірпеня, із того лісу ми бігали 20 кілометрів в місто і назад впродовж 3 тижнів. У місті ми працювали без наплічників, їжі… щоб нічого зайвого, зброя амуніція, вода, шолом”, – пригадує “Вікінг”.

Завдання спецпризначенців ГУР: бути максимально близько до ворога і контролювати кожен крок. Боєць батальйону «Шаман» сидів у засідках днями і до ворожих позицій противника був так близько, що чув про що ті говорять. “Були ситуації, коли ми пересувались паралельними вулицями. В деяких моментах пару десятків метрів, в деяких моментах пару сотень метрів, чекали на бій один. Група піхота противника намагалась обійти з флангу позиції Збройних сил України і для того, щоб це недопустити, підрозділ висунувся в кількості кілька людей і ми зупинили прохід або 40, або 50 морської піхоти”, – каже про завдання боєць.

Коли ворог не ховався за цивільними – викликали артилерію. “Були моменти, коли досить успішно працювала артилерія, а були моменти, коли колони вже заходили і перебували біля цивільного населення, перебувала біля будинків, тоді вже наша артилерія не могла відкривати вогонь по них. Тому хлопці з мого підрозділу виходили і працювали вручну гранатометами”, – розповідає «Шаман».

Із гранатометами й автоматами на полювання виходив і «Вікінг», група під командуванням Кена Рі з південної Кореї улаштувала засідку у одному із зруйнованих будинків. “Стіни не було зовсім, сюди танк влучив. Стрілок із NLAW стояв, росіяни заходили і коли вони повертали, ми їх знищували. Я пам’ятаю одну БМД і 4 піхотинця, яких миттєво знищили. Той, хто був у бронемашині, був настільки спантеличений нашою засідкою, що просто кружляв довкола себе – 8 разів не міг націлитись”, – пригадує боєць.

В будинку і нині ніхто не живе, всі стіни досі обстріляні. Одна з ворожих куль тоді відрекошетила і влучила в плече бійцеві з Чехії. «Вікінг» був вражений, що кров побратима тут досі. Тоді їхню групу урятував місцевий чоловік. “Він побачив нас і швидко покликав. Потім чітко вказав, де росіяни, куди пішли. Він міг цього не робити, не допомагати нам. Це й чоловік поважного віку. Якби росіяни тоді це побачили, вони б його вбили миттєво. Тому він справжній герой”, – переконує спецпризначенець.

Боєць «Шаману» теж пам’ятає обличчя людей, що його годували. “Після звільнення Київщини я навіть заїжджав до кількох людей, впевнитись, що з ними все добре. З ними все ок, це було важливо для мене”, – переконує “Шаман”.

Працюючи місяць в тилу росіян, цим спецпризначенцям доводилось бачити і воєнні злочини росіян. І лють від того – лише додавала сил наздогнати і помститися тим, хто наприкінці березня тікав до кордону.