Трималася заради сина: звільнена з полону українка нарешті побачила дитину, зворушлива історія зустрічі

Новини

У полоні 30-річна Олеся Мельниченко жила в надії побачити свого маленького сина, мріяла обійняти його та зробити його життя кращим.

30-річна Олеся Мельниченко – військовослужбовець із Запоріжжя, яка служила у складі полку “Азов” і навесні на “Азовсталі”. Олеся потрапила в полон росіян 24 травня під час виходу із заводу та провела там 223 дні. В інтерв’ю для “Укрінформу” вона розповіла, як нарешті побачила свою дитину після полону.

На “Азовсталі” вона була медиком. Олеся з позивним “Хільд” лікувала все, від застуди та до розтину гнійних ран, також надавала допомогу безпосередньо пораненим в окремому медичному бункері, який обладнали на заводі.

31 березня на “Азовсталі” Олеся Мельниченко відзначила свій 30-й день народження. Каже, “запросила” на нього найкращих, найщиріших та справжніх людей. Хлопці з “Азова” давно вже стали для неї більш ніж просто побратимами та сестрами.

Олеся згадала також свій полон, який вважає найжахливішим періодом у житті. Усіх, хто вийшов із заводу, відвезли до колонії в Оленівці.

Олеся згадує, що вони там мешкали в дисциплінарному ізоляторі. Він розрахований на 6 місць, де розмістили 28 полонених українських жінок. У тому ізоляторі не було матраців, проточної води. У свій час дівчатам доводилося спати на спальниках або карематах на підлозі. Іноді дівчат викликали на допити, але досі залишається загадкою, що російські військові хотіли від них почути.

27 вересня “Хільд” разом з іншими українськими бранцями перевезли до колонії на території росії. Там умови були кращими, ніж у Оленівки, але полонених змушували співати російський гімн і постійно вмовляли взяти громадянство росії. А коли ті відмовлялися, у них постійно запитували: “А чому? Вам, що погано тут?”.

У полоні Олеся жила, сподіваючись побачити свого маленького сина та трималась заради нього. Йому у лютому 2023 року виповнюється чотири роки.

День обміну розпочався з того, що до камери до дівчат увійшли росіяни. Ті, чиї прізвища назвали, мали виходити з речами. За “традицією”, зв’язали руки, заплющили очі, закинули в КамАЗ, потім пересадили в літак і відвезли в Україну.

Після полону її чекало тривале лікування та реабілітації в лікарні. На Новий рік Олесі лікарі дозволили побачитися з дитиною. Про найбажанішу мить медик згадує з усіма деталями.

“Першого січня чоловік привіз мене додому з лікарні, накрив ковдрою і сказав дитині, що в нього є ще один новорічний подарунок. Син зняв ковдру і запитав: “Мамо?” Я сказала: “Так, мама”. Він уже дуже класно говорить, все розуміє, рахує до 20… І щоразу в батька запитує: “А мама більше не піде на роботу?” Для нього я була на роботі весь цей час, і він усім, коли питали про маму, говорив: “Моя мама – військова, і вона захищає Україну”, – розповіла Олеся.

Олеся ще не їла свою улюблену страву – мамину смажену курку, але вже харчувалася солодощами та кавою. Вона звикає до свободи, ледве позбулася звички вставати о шостій ранку, але в очі стороннім дивитись ще побоюється