«Я просив, щоб мені відрізали ногу»: франківський боєць майже рік живе у лікарні…

Новини

27-річний воїн 10 окремої гірсько-штурмової бригади Петро Яблінчук із позивним «Граніт» три роки воював у гарячих точках зони АТО, мав поранення, тільки оклигав, і з 24 лютого знову на фронт. Ще одне поранення, цього разу дуже складне – дивом вцілів.

Майже рік по лікарнях. Пережив 10 операцій. Каже, почувається конструктором – частинами поскладали його докупи, пише “Галицький кореспондент”.

Останнє поранення воїн отримав торік на початку березня на Київщині. Лише завдяки щасливому випадку його вдалося доправити до найближчого шпиталю.

«Лікар у Малині не вовтузився зі мною – лиш глянув на ногу і випалив: «Ампутувати», – згадує Петро. – Як ампутувати? Дуже страшно таке почути. Сильна паніка. Через 10 хвилин прийшли військові медики і запевнили, що врятують ногу».

В Івано-Франківську були три операції. Робили пересадку шкіри, ногу поскладали по частинах. Яблінчук каже, філігранна робота.

Довгий час військовий постійно мусів лежати. Щодня гора знеболювальних.

Шкіра потрохи прижилася, але вросла в сухожилля і утворився вузол. Тому нога більше не розгиналася в коліні.

«Це катастрофічно незручно», – усміхається боєць.

Потім Яблінчук лікувався у шпиталі в Коломиї, знову у Франківську. П’ять місяців ледве шкандибав на милицях із зігнутою в коліні ногою. Нічого не допомагало.

А тоді за державною програмою його відправили до лікарні в Латвії. На три місяці. Оперували. Сухожилля «почистили» і зі спини на ногу пересадили м’які тканини.

«Я ніби ходячий конструктор, – усміхається військовий. – Звідти взяли – там приліпили».

Тепер Петро з цього жартує, а ще недавно, у Латвії, був настільки зневірений і виснажений безкінечним лікуванням, милицями, невизначеністю, що навіть просив медиків ампутувати ногу.

«Два тижні латвійські лікарі думали, що зі мною робити: пересадка чи ампутація, – розповідає військовий. – Взагалі питання ампутації піднімали у всіх медзакладах, де я перебував. Постійно. Я вже й сам почав звикати до цієї думки, уявляв, як буду жити з протезом. І навіть здавалося, що так буде краще. А в Латвії вже просто здали нерви. Сам запропонував, аби відрізали. Бійці, які лежали поруч у палаті, з ампутованими кінцівками, тоді дуже розізлилися на мене: «Ти хоч уявляєш, що таке фантомні болі? Ноги немає аж по коліно, а стопа дико болить. І ніякі таблетки не помагають, бо все – в голові. Тішся, що тобі пощастило не зустріти байдужих лікарів, які відрізають ноги-руки, аби довго не бавитися».

Тепер Петро може повільно пересуватися з тростиною – це велика перемога. І попереду ще тривала реабілітація – м’яз поки не відновився. Нога не припиняє боліти, і лікарі готують, що це надовго.

У військкоматі Петра визнали обмежено придатним до служби і написали «поранення легкого ступеню». «Конструктори теж служать, – усміхається «Граніт». – Зараз такі часи».

Каже, за цей рік поки тинявся по лікарнях, найважче було дізнаватися про загибель побратимів. «Лише за минулий місяць був на восьми похоронах, – говорить Петро. – Взагалі за всі ці місяці як би я не почувався, завжди йшов віддати останню шану побратимам. На милицях, так-сяк, але йшов. Ми – військові, у нас так мусить бути».

P.S. Для тих, хто хоче підтримати Петра в час його реабілітації: номер картки ПриватБанку 5168 7451 2348 1431

Джерело